День вишиванки: єдність традиції та ментального здоров’я
21 травня 2026
21 травня 2026 року фахівці Черкаського обласного центру контролю та профілактики хвороб зібралися на особливий захід, присвячений Дню вишиванки.
Цьогорічний День вишиванки особливий: у 2026 році він відзначає 20 років від заснування свята та проходить під час Місяця обізнаності про ментальне здоров’я.
Захід відкрив генеральний директор Центру Володимир Папач, який щиро привітав усіх колег із Днем вишиванки. У своєму слові він підкреслив, що це свято – не просто данина моді чи красивий привід зібратися разом. Вишиванка для українців є генетичним кодом нації, живою ниткою, що з’єднує покоління через століття. Навіть у найважчі часи українці зберігали вишиванку як символ незламності та ідентичності – і саме тому вона сьогодні є не лише культурним надбанням, а й духовним щитом.
Володимир Папач також наголосив, що пишається командою, яка навіть у складний час знаходить простір для збереження традицій і підтримки одне одного.
Підхопила естафету психологиня Центру Наталія Жуковська, яка продовжила захід і занурила учасників у світ української вишивки – від регіональних особливостей до глибокої символіки орнаментів. Вона розповіла і наочно показала, чим відрізняються вишиванки різних куточків України. Окремо психологиня зупинилася на значенні кольорів і візерунків: червоний – енергія і життя, синій – спокій і гармонія, білий – чистота і тиша.
Особливою частиною розповіді стала тема орнаменту як коду душі. Психологиня пояснила, що у вишиванці, як і в нашому внутрішньому світі, є знаки, ритми та сенси. Ще до появи писемності люди розповідали про себе через візерунки, і кожен елемент ніс не лише декоративне, а й захисне та психологічне значення. Обираючи орнамент, який відгукується сьогодні саме тобі, можна краще зрозуміти свій внутрішній стан і почути власні потреби.
Кульмінацією заходу стала спільна творча вправа. Учасники поділилися на групи, кожна з яких отримала великий аркуш фліпчарту і разом малювала вишиванку. Особливість вправи полягала в тому, що кожен учасник вніс у спільний витвір свою унікальну частинку – власний орнамент, колір, символ, що відгукується саме йому сьогодні. Так прості лінії та візерунки перетворилися на живі колективні полотна, де кожен голос почутий, а кожен внесок – помітний.
Ця зустріч нагадала нам: стійкість – це не поодинока справа. Як у вишиванці кожен стібок тримається за інший, так і в колективі кожна людина є частиною спільного візерунку. Турбота про власний стан, увага до колег, збереження культурної пам’яті — все це нитки одного полотна.
